ГОЛОДОМОР. ЯКІ НАСЛІДКИ ГЕНОЦИДУ ДЛЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ?

Голодомор – це страшне слово ще досі звучить скорботним відлунням в душі кожного з нас, адже ця історія залишила свої сліди, які, хоч і минуло багато часу, й досі нагадують про себе. Залякування та протиправна діяльність радянської влади значно вплинули на всю українську націю.

Масштаби тих смертоносних років не можна вмістити у підручник і забути їх точно не вдасться. Втрати спричинені геноцидом, й досі впливають на все нові й нові покоління. Жахливі наслідки знищення нашої нації відчутні в українському суспільстві й донині. І ці прояви можна помітити на багатьох рівнях, наприклад: родинні звичаї, безпека, приватність, поведінка, світосприйняття та ін., - стверджують психологи, історики та антропологи.

Часто можемо почути жарти про те, як бабусі «відгодовують» своїх внуків і завжди радують їх «копійчиною».  Тут одразу приходять дитячі спогади та легка ностальгія. Відкласти «на чорний день», звичка, яка напевно не здивує і сучасних українців, в житті яких не було тих страшних подій.

Письменниця Оксана Забужко зазначає, що найбільшою проблемою з якою стикається нинішнє українське суспільство належить подіям минулого. Сучасні покоління тому не виняток, вони також зазнають впливу з часів геноциду, навіть цього не усвідомлюючи.

З утвердженням у 1920-х роках Радянського Союзу, утвердилась і комуністична ідеологія в якій місця для українського селянина, а особливо селянина-власника не було.

Колективізація, конфіскація паспортів, власності, а іноді навіть знищення членів родини зробило з українських селян «сіру масу», рабів повністю підпорядкованих тоталітарній державі. Численні повстання та опори тільки обурювали владу і тоді було вирішено викорінити цей опір та «зламати» протестувальників. Такий план почали втілювати.

Спочатку забирали всі продукти, навіть готову їжу, що знаходилась на столі. Згодом, навіть перекрили доступ до продовольства із забороною покидати село чи прибувати на його територію.

          Зміни, що приніс Голодомор не лише демографічні. Головною ціллю політики комуністичного тоталітарного режиму було зосередження всіх ресурсів під владою держави. Зламати націю відібравши у селян будь-які можливості навіть не на життя, а на існування. Такими діями поступово насаджували нову ідеологію, створювали таку собі «радянську людину», повністю покірну державній владі, без власної думки, ту якою легко керувати.   Спроби непокори каралися найжорстокішим способом — людство повільно знищувалось через випробування голодом. Звісно, всі ці дії не минають безслідно, тяжкі наслідки стали помітні як нафізичному так і на психологічному рівнях .

Коли ж говоримо про Голодомор, то варто зазначити, що травма довгі роки жила лише в переказах від батьків до дітей, від родини до родини. Нині маємо сумний результат: «постгеноцидне суспільство». Ось чому, для сучасного покоління так важливо знати історію цих подій та розуміти, які масштаби тих змін що принесли 30 роки, і які наслідки маємо вже у ХХІ столітті.

Недовірливість, пасивність, тривожність

Голодомор повністю змінив свідомість українців, тепер маємо новий тип індивіда. Такий тип повністю пасивний, готовий завжди підкорюватись, проходити через приниження, виживати на мізерну зарплатню, той який живе в постійному страху, адже це вигідно владі, такими легше керувати. Людяність, співчуття, любов до родини і сусідів, ослабли, або ж їх витіснили страх і голод , розповідає дослідник Сергій Максудов

Страшно згадати, що навіть видача зерна, яка проводилась в період хлібозаготівель також передбачала кримінальну відповідальність. Це аргументували буцімто «розкраданням» державного майна. В надії отримати хоч би мінімальну нагороду, за порушення доносили власні ж сусіди, а інколи й родичі. Не дивно, чому тепер маємо суспільство, яке з острахом відноситься до всього, не довіряє і намагається жити безініціативно.

Слухаючи спогади очевидців, помітно те, що звинувачення лунають здебільшого в бік влади вцілому, а не конкретних персоналій. Саме радянська політика, на їх погляд, була коренем проблеми.

Цінності закладені ще у далеких 30-х роках продовжують відображатися в житті українського суспільства.

За результатами дослідження проведеними групою СОЦІС найважливішим для українців є безпека, потім вже йдуть доброзичливість та універсалізм. Такий висновок вкотре доводить, що наше суспільство й досі переживає наслідки тих страшних подій. Уникнення стресу, пошук безпеки, ба навіть мислення спрямоване на виживання, що проявляється в недовірі, егоїзмі та замкнутості. Довго створюваний образ «радянської людини» — зламаної духом в великій мірі став досягненим і приносить свої "плоди" в сьогодення, впливаючи на прийняття нами рішень та сприйняття дійсності.

Людська байдужість трапляється нам дуже часто. Численні експерименти, які відслідковують дії людей в різних зімітованих ситуаціях вкотре це доводить. Але і цьому є пояснення, в часи Голодомору людям доводилося переживати справді страшні події. Серед таких, наприклад: смерті людей прямо на очах у інших, смерті дітей на очах батьків, розстріли, канібалізм. Померлих ховали в льохах або звозили в спільну яму. Іноді траплялися випадки, коли ще живу людину відвозили до такої ями, щоб по декілька разів не повертатись. Усі ці події в додатку з серйозними фізичними порушеннями, які організм отримував внаслідок голодування зробили з селян «безликих» спостерігачів гибелі, розстрілів та знущань. А з їх свідомості начисто викорінювали будь-які прояви людяності, любові та співчуття.

Ще одним аспектом стали особистісні зміни. За словами рідних очевидців, дуже помітним було дуже бережливе ставлення до їжі, якому згодом навчали й молодші покоління. Ті хто пережив події 1932-1933 років, вже після багатьох років після пережитого, складали залишки їжі та крихти в мішечок, який згодом ховали. І це при тому, що вже існувала велика кількість супермаркетів та інших продуктових магазинів. Але не тільки очевидці мають звичку «запастися» на майбутнє.

Згадаймо весняно-осінній період і всім відомий ритуал садити, а згодом викопувати картоплю. Масштаби таких насаджень іноді просто абсурдні і зовсім нереальні для споживання. Так, за данними статистики, в Україні на смітники відправляється майже половина вирощеної картоплі. Але це зовсім не впливає на щорічну посадку величезної кількості продукту.

Ще одним проявом ставлення до їжі після Голодомору є потреба бути впевненим у тому, що діти ситі. Усіляко намагаючись врятувати від голоду своїх дітей батьки робили все можливе. Одним з виходів був інтернат, де була хоча б якась їжа. Зараз же цей прояв маємо в передачах від батьків чи бабусів з дідусями, які піклуються щоб у їхніх дітей та онуків завжди були харчі та гроші.

Напевно, кожен з нас чув фразу «щастя любить тишу». Так от, навіть вона пов’язана з часами Голодомору, які закладали важливу для всіх установку: бути непомітним, пасивним та лишній раз не висовуватися.

Як знецінювали село та його мешканців

Відомо, що серед українців на початку 1930-х років близько 90% осіб проживало в селах. Село було носієм культури і звичаїв, в ньому розвивалась наша національна та культурна ідентичність. Тож саме осередок всього українського був обраний для повного знищення. Методів було багато, згадаємо систему «чорних дошок» потапити до якої означало - заборона торгівлі, багаторазові стягнення, іншими словами повне перекриття сполучень з зовнішнім світом. Потім ввели обмеження на пересування.

Хоч місто також потерпало від Голодомору, все ж не так сильно. Тому переїзд до міста став чи не єдиною можливістю для селян вижити та врятувати свою родину. Селяни-втікачі часто влаштовувалися на заводи, де, власне, і заробляли кошти на проживання. Та й тут їм довелося зіштовхнутися з новою проблемою. Для зросійщених містян село знецінилось.

Хоч виїзд селян до міст не новинка. Проте, нажаль і сьогодні маємо тенденцію знецінення села та його жителів. Звісно, воно й не дивно, бо бути селянином в роки Голодомору прирівнювалося, що й бути рабом.

Проблема мови також починається з тих часів. Всіх хто розмовляв українською не сприймали, з них насміхались, адже це означало бути неугодним для держави, не таким як всі. Визнання себе українцем рівнялось бути безперспективним та другосортним. Таку тенденцію приховування власної національної ідентичності, приписування українського винятково селам —маємо і нині.

Журналіст Віталій Портников, каже: «Те, що ми досі не маємо справжнього українського Харкова, української Одеси, те, що ми до кінця не маємо українського Дніпра і українського Києва — значить, що ми не маємо жодного справжнього українського мільйонника. Це прямий наслідок Голодомору. А мільйонники — це те, що створює сучасну цивілізацію, це те, що дозволяє якійсь країні реально боротися із іноземним впливом, впливом іншого світу, «русского міра». Так що треба сказати, що Сталінська ідея Голодомору була ефективна з точки зору не фізичного, а цивілізаційного знищення української нації».

В кінці 2020 року Голодомор було офіційно визнано геноцидом. Таке рішення винесли 17 держав, серед них і Україна. Відбитки тих страшних подій ми відчуваємо на собі й сьогодні. Зараз все більше архівів відкривають приховану раніше інформацію, документи підтверджують слова тисяч свідків і розкривають нові деталі злочину тоталітарного комуністичного режиму. Саме тому так важливо осмислити цей пройдений досвід та зробити правильні висновки.